Цей пост продовжує «їжачкову» тему. На відміну від попередніх, він якось взагалі не планувався – й тим цікавішим виявився для мене самого. Єдина Читачка цього блогу усе розпитувала, що який же профіт їжачкові у моїй казочці від того, що він скидає колючки. Насправді-то профіту ніякого, просто мені особисто так зручніше і цікавіше живеться. Але ж не можна отак просто відповісти Єдиній Читачці Співавторці – треба, щоб було гарно. Що ж, напишемо гарно. Вперед!

hairy_hedgehog

Почнемо з визначення – що воно за «колючки», яких я пропонував позбутися? Я й сам точно не знав. Одного разу мене запитали, і я миттєво народив таку відповідь:

Колючка – це коли людина захищає свою територію або досягає результатів, провокуючи у інших почуття болю, страху, вини, сорому, обов’язку, власної нікчемності…

Не йдеться про зловмисні наміри, відкриту агресію – ні, тут трохи тонші речі. Мета може бути цілком собі обґрунтована, а от засоби – якісь зовсім не людяні. Впевнений, вам знайоме це відчуття: навіть не знаєш, що саме не так, але точно щось не так. І може навіть в цілому хороша справа робиться, але післясмак якийсь не той… Так от, це і є колючки.

Після публікації притчі про їжачка пара жартівниць знайшла в інтернеті фоточку реального їжачка без колючок – той, мабуть, на щось захворів, от колючки й повипадали, а він лишився зовсім лисий:

soft_hedgehog

Можливо, у такий спосіб мені натякали, що їжачок без колючок – це смішно. Але читайте уважно: в тій у притчі зовсім не сказано, що їжачок має бути лисий! Замість колючок в нього можуть з’явитися розкішні кучері, растаманські дреди, можуть навіть крила вирости – я на цьому спеціально не наголошував, бо це вже його особиста справа 🙂

Отже, повторюся: профіту шукати, мабуть, не варто. Але природа не терпить пустоти, і на зміну кожній скинутій «колючці» у ваше життя приходить щось інше – часом навіть дивуєшся, що саме. Ось саме про це – про те, що приходить «натомість» – ми й поговоримо у цьому дописі. Звідси й назва, навіяна рядками з пісні мого улюбленого гурту:

Man, the trouble is
We don’t know who we are instead

Дизклеймер:  Написане нижче відображає мій власний суб’єктивно пережитий і осмислений досвід. Я не гарантую, що ваші результати будуть такими ж, але майже впевнений, що вони будуть ще кращими 🙂 Згодні? Тоді читайте далі.

Continue Reading "А що натомість?"

Сьогодні поділюся не зовсім серйозною, але дуже милою аналогією, що народилася зі спілкування на глибокі теми і вже неодноразово була випробувана на людях.
Милота — у цьому конкретному випадку — тримається на їжачках.

hedgehog1

Як завжди, нічого не віщувало глобальних прозрінь. Просто одного березневого дня я показав свій старий польськомовний допис людині, яка майже не знає польської — але разом з тим, дуже уважна до букв, слів, мов, думок, людей і життя взагалі. Далі відбувся приблизно такий діалог:

— Czesc — «частина» і «привіт». Польською це омоніми?
— Ні, 2 різних слова. «Сześć» і «część».
— Усього лише через носову приголосну? На вигляд не така вже й велика різниця…
— Більше того: якщо «Swiat Jezykow» без «польських знаків» написати, то виходить або «світ мов», або «світ їжачків».
— Світ їжачків! Як мило 🙂
— Мило й точно. Ми усі трохи їжачки, вирощуємо колючки, намагаючись захиститися від зовнішнього світу…
— Ну не показувати ж світові голе, беззахисне черевце? З’їдять!
— Є ще тема про те, що по-справжньому з’їсти не дасть певний Головний Їжачок, а показувати можна будь-що, на свій розсуд.
— Значить, ти борець за звільнення від колючок?
— Ні-ні, я не борець. Я просто їжачок із зовсім невеликою кількістю колючок. І радію, коли зустрічаю таких же…

7aISa3l7Caw

Ось так, слово по слову, народилася метафора про їжачків — і відразу пішла в життя, подекуди обростаючи деталями і видозмінами.

Continue Reading "Казочка про їжачків"

Нарешті дійшли руки викласти запис презентації перекладу «Блакитного янгола», що пройшла 5 квітня 2017 у вінницькій книгарні «Є». Запис неповний: не встигли ми перейти до запитань-відповідей, як в мене сів диктофон. Але, як то кажуть, у степу і хрущ — м’ясо, тож опублікуємо те, що є.

dimko_knyharnia1
Дозвольте, я вставлю Ремарку…

Після того, як у моєму перекладі вийшов «Зоряний пил», усі якось і забули про «Блакитного янгола», котрий з’явився на полицях магазинів усього-навсього під кінець березня. А дарма 🙂 Досить сучасна, провокаційна й відверта книга, у котрій є над чим замислитися і є над чим посміятися. Крім того, кажуть, книга легко читається. На всяк випадок, даю посилання, де можна прочитати безкоштовний фрагмент (7 сторінок) і купити книжку дешевше, ніж у книгарнях: ось тут.

Там же, на сайті видавництва, Арміне-Марі Авакян написала рецензію на роман. Серед іншого, Арміне пише:

Літературознавці, бібліофіли, письменники та поети – саме вони повинні прочитати «Блакитний янгол» обов’язково, бо воно того дуже вартує. А також всі ті, хто цінить хороші історії і ті, кому знайома проблема боротьби з самим собою.

Мені дуже сподобалось. І дуже – ні. Це неймовірне почуття, яке набагато дорожче для читачів, ніж звичайне «вау».

dimko_knyharnia3
У степу і Хрущ — м’ясо!

А тепер, власне, запис нашої розмови з Олександром Вешелені. Ви поки вмикайте, а я нижче коротко опишу теми й питання, яких ми встигли так чи інакше торкнутися:

  • Курси літературної творчості. Чи можна навчити людину писати?
  • Стиль мови автора і персонажів. Як передати його нюанси у перекладі?
  • Сексуальні стереотипи і тиск суспільства. Яку роль вони грають у романі?
  • Де межа між чисто літературним переживанням і особистими «позалітературними» почуттями?
  • Вплив літератури на людину. У який спосіб книга змінює життя?
  • «Стосунки» перекладача з автором. Чи страшно ототожнися з іншою людиною, хай навіть ненадовго?
  • Пересторога для молодих викладачів 🙂
  • Згладжування гострих кутів на заняттях. Що з цього може вийти?
  • Коментарі й примітки: чи потрібні вони у перекладі сучасної художньої книжки?
Continue Reading "Блакитний янгол"

Нещодавно я обіціяв переклад одного короткого і глибокого тексту. Він тут. Щоправда, на мене чекала несподіванка: два тексти замість одного. 

Коротенька передісторія. Десь після четвертого курсу університету я захопився лекціями на різні загальножиттєві теми. Ось тоді, в одній з лекцій, вперше й почув цей незвичайний текст. Потужний і безапеляційний, він прозвучав так, наче сам Бог говорив. Вже понад десяток років пройшов, а я й досі пам’ятаю. А ще цікаво, що нормального перекладу українською досі ніде не було. Зараз ми це виправимо. Попереджаю: переклад не скрізь буде слово-в-слово.

Не сильно переймаючись факт-чекінгом, лектор назвав цей текст поезією Матері Терези. І звучала вона приблизно так:

doitanyway

ВСЕ ОДНО

Люди часто поводяться нерозумно, нелогічно, і думають лише про себе.
Все одно прощай їм.

Якщо ти добрий, у твоїх вчинках дошукуватимуться прихованих мотивів.
Все одно будь добрим.

Якщо ти досягнеш успіху, в тебе з’являться вдавані друзі і справжні вороги.
Все одно досягай успіху.

Якщо ти чесний і щирий, тебе можуть обдурити.
Все одно будь чесним і щирим.

Те, що ти будував роками, хтось може зруйнувати за одну ніч.
Все одно будуй.

Якщо знайдеш спокій і щастя, тобі можуть позаздрити;
Все одно будь щасливим.

Добро, що ти чиниш сьогодні, завтра можуть забути.
Все одно чини добро.

Віддай світові найкраще з того, що маєш – і світові буде мало.
Все одно віддавай світові найкраще.

Бо ж урешті-решт ти робиш це все для Бога –
Ти все одно робиш це не для них.

* * *

Ось приблизно цю версію я тоді почув і запам’ятав на довгі роки як вірш Матері Терези. І лише тепер, за перекладом, довідався про те, хто ж справжній автор.

Continue Reading "Парадоксальні заповіді"

Одного весняного дня я задумав перекласти дещо коротке і глибоке. Переклад наштовхнув на роздуми – майже такі ж глибокі, але помітно довші. От з цих „субпродуктів” і почнемо.

mothers-day

Учора в цілій купі країн був День матері. В нас теж. Я розумію: роль матері багатогранна і невичерпна, але зараз зосередимося на одному аспекті. Одному – але якому! На безумовній любові.

Для початку коротенько розберемося, що ж це таке. Багато хто, в принципі, не проти – і навіть схильний – любити ближнього. Ну, принаймні, трохи полюблювати. А якщо й не будь-якого ближнього, то, принаймні, одного чи навіть декількох. Але зазвичай біля цієї любові стоїть зірочка-посилання на дрібний шрифт: “Я згоден любити тільки якщо…” – і далі довільний перелік умов. Наприклад, “Я подам тобі копієчку, тільки якщо ти не плюнеш і не обматюкаєш мене у відповідь”, або ж “Я любитиму тебе тільки якщо ти ФОП, не платник ПДВ, і в тебе такі КВЕДи, як мені треба”.

Напевно, це теж любов. Навіть не зупинятимемося на тому, що вона більше схожа на бізнес – нічого не маю проти бізнесу. Але є й інша любов, безумовна. Її філософія проста й безапеляційна: “Люблю – і край. Тобі не треба нічого робити, щоб цю любов заслужити, і ти не можеш зробити нічого такого, щоб цю любов втратити”.

Continue Reading "Безумовна любов і День матері"

Цей допис буде про моє приватне життя — про те, як я цікаво і змістовно провів вихідні. Допис буде довгий; але сміливці, які наважаться прочитати його повністю, будуть щедро винагороджені – дізнаються про користь розмов не по темі й читання/cлухання автобіографій, про підступи польської ономастики і залізниці, а також про те, що може вберегти людину від походу в нецензурному напрямку.

За давнім газетярським звичаєм, вивалимо весь фактологічний матеріал на самому початку: 21 квітня я побував на концерті гурту Lady Pank в Лодзі.

Lady Pank 327

«Ну, з’їдив собі чувак на концерт, і що тут такого?» — може подумати читач. Справді, нічого надзвичайного – принаймні, на перший погляд. Але – як завжди у житті – магія в деталях.

Почнемо з того, що гурт Lady Pank вийшов на авансцену, м’яко кажучи, не вчора. Коли я розповів про план поїздки одному польському приятелеві-клієнту, він відреагував так:

«Цікаво, звідки ти взагалі взнав про Lady Pank. Вони були мегапопулярні у Польщі тоді, як я був дуже молодий – а тебе, певно, ще й на світі не було».

 

Слушне питання: звідки ж я про них дізнався? Відповідь проста – від музичного кумира своїх «дуже молодих» років – а конкретніше, з (аудіо)книги Андрія Кузьменка «Я, Паштєт і армія».

Continue Reading "Lady Pank, Лодзь і Піська"

От це і сталося: я прочитав Червону книжечку і зараз вам розповім, що там і до чого. Ні, не «Цитатник» Мао – йдеться про книгу «101 Thing a Translator Needs to Know». 

101things

Пиріжок за уважність усім, хто помітив, що я забув вказати автора. Власне, нічого я не забув – просто автор цього разу колективний – WLF Think Tank. «WTF?» – можливо, подумали ви. Згоден, коли півтора-два десятки перекладачів збираються колективно щось написати – це звучить щонайменше стрьомно. Але не варто бентежитися: коли до справи беруться Кріс Дурбан та її друзі (Аян Хінчліфф, Х’ю Кейт, Террі Олівер, Рос Шварц…), червоніти не доведеться. Хоча книжка таки червона – тут я повторююся. Повправлявшись у математиці, автори обчислили свій сукупний перекладацький стаж, і вийшло понад 500 років. Це ніби говорить нам: не маєш у запасі зайвих 500 років – читай книжку.

rtfm
Read The Famous Manual

А про що пишуть? Не претендуючи на повноту і систематичність, виділю кілька ключових тем.

1. Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш небесний. Це ще не «101 річ», це Христос у Євангелії від Матвія. Але автори червоної книжечки кажуть практично те ж саме, хоч трохи й іншими словами. Перекласти як-небудь зуміє і комп’ютер. Але якщо вже так склалися обставини, що ви – людина і при цьому перекладаєте, то чому б не перекладати справді добре? Тоді й платитимуть як слід, і замовлень буде вдосталь, і повішатись не так часто хотітиметься. Якщо зовсім коротко, то хороший переклад – це коли ви щиро переймаєтесь результатом і докладаєте реальних зусиль, щоб цей результат був на рівні. Яких саме зусиль – тут вже автори книги підкажуть:

  • Добре розберіться в темі, а ще краще – спеціалізуйтеся в улюблених темах
  • Враховуйте потреби замовника й аудиторії
  • Термінологія!
  • Не забувайте переводити фунти в метри (і навпаки), звіряти перклад географічних назв, за потреби по-новому розставляти пунктуацію – одним словом, усілякі «дрібниці», з яких і будується професіоналізм
  • Вичитуйте текст. По можливості, не одразу після перекладу. А ще краще – вголос. А ще краще – дайте на вичитку іншій людині…

Таких конкретних порад у книзі багато. До них додається прекрасний (хоча й майже недосяжний) образ: перекладати треба так, щоб вийшло значно крутіше за оригінал. А ще є фраза, яку краще таки лишити в оригіналі, бо вона прекрасна:

It’s never crowded along the extra mile.

extramile

Continue Reading "101 річ, яку має знати перекладач"

Я прокинувся під звуки радіо. Відразу зрозумів: це BBC World Service. І вже вкотре замислився, яке це щастя — зустрічати Новий 2017 рік з людиною, яка мислить стратегічно, планує власний розвиток раніше за роботу, і встигає ввімкнути англомовне радіо, поки я ще сплю. Цього року збираюся хоча б на 27% змоделювати ці звички й подивитися, як відчиняться для мене отвори небесні, і як виллються мені благословення аж надмір ©

Сова Транслюша -- талісман TFR
Сова Транслюша — талісман TFR

Але яким боком я так швидко розпізнав у розміреній балаканині Айфончика Всесвітню службу BBC? Все просто: це «дежа вю» (якщо бути гранично точним, «дежа антандю»), спогад з-перед половини життя.

Ті, хто читав мою книжку («27 хвилин»), вже давно знають цю історію. Я з першого класу навчався у спецкласі з поглибленим вивченням англійської, причому англійська мені йшла «через пень-колоду» (і з того часу нічогісінько не змінилося, тільки я перекладати почав). Завдяки вірі в мене хороших людей — в першу чергу нашої вчительки англійської, «Сови», тобто Софії Олександрівни Шойхіної — мені поступово вдалося якимось дивом почати приносити ще якісь оцінки окрім троянів, підходити до справи усе більш свідомо й творчо, і навіть отримувати від процесу якесь сумнівне задоволення. Це все добре, але мало. Хотілося зробити щось радикальне, але мені одночасно було надто стрьомно, надто пофіг, і при цьому я не мав зеленої гадки, що саме робити.

От якраз у таких випадках буває, що «доля стукає у двері». В моєму конкретному випадку доля забрала комп’ютер та інтернет. І що я? Згадав, що замість комп’ютера на столі колись стояв радіоприймач — і повернув його на законне місце. «Випадково» натрапив на англомовне радіо — на те ж таки BBC World Service, а згодом і на VOA News. Зі здивуванням помітив, що багато дечого розумію. Дістав два маленьких паперових радянських словничка, завів (скомуніздив у брата) блокнотик, почав виловлювати на радіо та виписувати по 16 нових слів на день. Невдовзі виписувати майже не було що — я вже й сам міг розказати усю цю мульку про піскіперз, реф’юджіз, Дональда Рамсфельда, інтелідженс & вепонз оф масс дистракшн (це був 2003-й рік). Зрозуміти, що я на правильному шляху, допоміг один милий випадок — якось на уроці «Сова» хотіла підказати комусь з однокласників слово, якого ми ніколи не вивчали — і вже була б полізла по словник, аж тут раптом точний переклад підкинув я. «Сова» погодилася з моїм перекладом і запитала, звідки я таке знаю. Хз, що я їй тоді відповів, але радий був шо піпєац.

Пройшли роки. «Сови» давно немає. Я встиг придумати крутезний спосіб не вивчати ані англійської, ані взагалі будь-якої іноземної мови: став перекладачем. Так, можна було б ще щось вивчити, у чомусь розібратись, потренуватись, «нагострити сокиру», як роблять десятки потужних людей навколо… але пішло все в баню — в мене ж переклад. І ото ходиш весь час таким щасливим заспаним тіпочком — аж клієнт питає, що ти куриш — і крутіші за тебе можуть бути тільки йайці. Файний спосіб, прада-чи-нє?

Continue Reading "Назад у майбутнє"

Цього разу мова піде не про дати — моє «психологічне Різдво» 25-го грудня, за кілька останніх років у цьому не було жодних сумнівів. Йдеться про два різдвяних настрої – а передусім про їхнє музичне відображення у англомовній музиці.

Ще добрий місяць тому у прекрасному місті Microwave (це Миколаїв — альтернативна назва для зручності інтернаціонального спілкування) ми з колегами зібралися попити чаю. Імбирного, з яблучним соком, все як має бути. Щоб підкреслити казковість ситуації, я ввімкнув канал різдвяної музики (про те, де таку взяти, буде далі). Рішення виявилося вдалим – музика щонайменше не заважала.

Winter Wonderland

Не секрет, що в сучасній західній культурі різдвяний (читай «передноворічний») настрій — привід продати побільше найрізноманітнішого товару — на подарунки іншим і собі коханому. Цілими поколіннями людей тренують активно розставатися з грошима, щойно запахне Різдвом. А точніше — у найкращих НЛП-рських традиціях — не лише запахне, а й заблищить яскравими барвами, замерехтить, зазвучить. Заради підвищення ефективності цієї високої місії, за останню сотню літ до вже традиційних різдвяних йолок, гімнів і колядок додався цілий ряд символів, від кока-кольного Санта Клауса і червононосого Рудольфа, придуманого для реклами супермаркетів — і до різдвяних комедій за участі Дональда Трампа.

Відеореєстратор

Ясна річ, не могло обійтися без відповідної музики і пісень. І вона з’явилася просто-таки у товарних кількостях, а з часом проникла і на наші гостинні терени.

Приятель нещодавно розповів, як до нього приїхав гість з-за кордону. «Чому скрізь грають американські різдвяні пісні?» – дивувався він. А нічого дивного: без правильної музики ми не відчуємо себе героями американських фільмів. Продажі не піднімуться, «маховичок не закрутиться».

Continue Reading "Два Різдва"

В передріздвяний час мрії збуваються швидко, і в мене таки з’явилася легендарна книга з життя перекладачів. Як я і сподівався, книга потужна і навіть магічна.

«Я не знаю такого перекладача, що не хотів би сказати світові свого власного слова», сказав колись на UTIC-2014 Сергій Саржевський. І ось одного дня Тетяні Струк і Олені Чудновській спав на думку саме такий безпрограшний експеримент — ось так узяти і напрягти перекладачів, щоб вони цю свою одвічну мрію здійснили.

Клаптикова ковдра

Книга припіднімає завісу над Головним запитанням життя, Всесвіту і всього такого — яким дивом нормальна людина стає перекладачем? Якщо дуже узагальнити, варіанти два:

1. Людина від самого початку не зовсім нормальна, і здогадується про це. Для прикладу зацитуємо розповідь Олени Тейтельбаум:

«Перекладати почала ще в школі. На нудних уроках перекладала сказане вчителем на англійську, слова, котрих не знала, записувала і вдома дивилася у словнику. Потім мені подарували самовчитель іспанської, і я, ледве знайшовши до нього словник, почала вивчати ще й іспанську. Пам’ятаю, що в старших класах на уроках англійської усі вправи робила ще й іспанською — так було цікавіше».

Ясна річ, коли в реальному житті такій людині трапляється хоч невеличка можливість вперше по-справжньому поперекладати, вона за неї хапається, пробиваючись крізь усі перешкоди і нітрохи не дбаючи про винагороду. Про це у книзі згадують, наприклад, Аделаїда Кузнєцова і Євгеній Лобанов.

2. Crash! Boom! Bang!

Оце варіант ще цікавіший. Виявляється, ви можете бути хоч наскільки завгодно нормальною людиною — це ще не значить, що вас застраховано від перекладу! Якщо вірити розповідям багатьох перекладачів, їх на цей хисткий шлях затягнули найрізноманітінші причини: комусь просто не сподобалися інші кар’єрні стежки (Наталя Кудря-Маршал), хтось провалив іспит на іншу спеціальність (Йосип Ковальов), в когось було завузьке ліжко (Андрій Бєсєдін), комусь підкинули на роботі халтурку (Євгеній Кац) — і все завертілось, як той казав. Одна з історій виявилася такою неймовірною, що авторові закидали брехню (Ізраїль Шалит). Невеличкі цитати з цієї історії я навіть зачитав колезі-синхроністу, в котрого нещодавно вже вкотре гостював (а через день він повідомив мені, що й собі замовив «Клаптикову ковдру»).

Continue Reading "В теплі «Клаптикової ковдри»"